Вступ

Добавлено: 2007-10-19 14:10:01

Жили собі Іннуся та Юрчик, брат і сестра. У них були мама, тато і пухнаста хатня тваринка Мурка, котра харчувалася виключно котячим кормом. Звісно, пухнастому створінню подобалися й рибки з акваріуму та горобці з балкону, проте квартира знаходилася на тринадцятому поверсі шістнадцятиповерхового будинку, і підстрибнувши за горобцями можна було запросто промахнутися й летіти так довго, що геть назовсім втратити апетит. Навіть кицька це розуміла. Саме тому домашня вихованка продовжувала вживати котячий корм і не зазіхала на акваріумних рибок. Хоча попоїсти вона любила.
А ще Мурка любила поспати, і тому ненавиділа метушню та понеділки. Спала вона переважно у дитячій кімнаті в ліжечках дітей – Юрчика або Іннусі.
От і сьогодні киця відпочивала в дитячому ліжку. Коли о п’ятій ранку прокинулися батьки Інни та Юрка, аби рано-вранці поїхати до бабусі, кішку ніхто не потривожив. Вона напіврозплющила око, прислухалася, як клацнув замок на вхідних дверях, і щільніше загорнулась у власне хутро. Авжеж, нема чим перейматися: нічого такого, що могло б насторожити поважну кішку, не відбулося… Хіба зарипів на полиці старий барометр, що мав вигляд іграшкового будиночка. З цього будиночка при зміні атмосферного тиску по черзі виходили то іграшковий дідусь, то іграшкова бабуся.
Барометра створив власними руками дідусь Іннусі та Юрчика. Дідусь був директором міського лялькового театру і найкращим у місті ляльковим майстром. А барометри він любив, бо колись служив на флоті, а на флоті без барометра – просто ніяк. У квартирі Іннусі та Юрчика завжди була сила-силенна іграшок та ляльок, створених дідусем: і ляльки, і мавпочки, і левенятка, і взагалі якийсь невідомий звір з довгими-предовгими руками, котячою мордочкою і конячими зубиськами; а ще – коники й автомобільчики, дракончики й ворони, чарівниці й принцеси… Була також одна незакінчена інрашка: дідусь тільки вирізав на полінці обличчя веселої дівчинки, а потім завершити іграшку не мав часу. Іннуська пожаліла недороблену ляльку і, щоб тій не було сумно, часом брала гратися разом з іншими ляльками.
Еге ж, дідусь робив надзвичайно гарні іграшки. Він дарував їх знайомим та друзям, декотрі навіть продавав у приватні колекції чи на Андріївському узвозі в галереї „Гончарі”. Ні, не тому що дiдусевi іграшки були обов’язково керамічними, просто йому подобалася там директорка Тетяна. А ще він любив туди ходити на виставки етнічних майстрів. Часом брав iз собою Іннусю. Тільки її, бо Юрчик геть не цікавився мистецтвом. А ще дідусь Іннусі та Юрчика міг зробити ляльку з чого завгодно: з дерева, з глини, з паперу, з ганчірок, з дроту. Іграшкові фігурки в будиночку-барометрі також зробив дідусь. Але барометр невідомо коли зіпсувався. Іграшкова бабуся стирчала назовні днями й ночами, а іграшковий дідусь стояв у будиночку під аркою і не міг вибратися на вулицю. А справжньому дідусеві не ставало часу полагодити барометр. Він же директор!
Отже, старий барометр зарипів, проте кицька не звернула уваги на якесь рипіння. Жодне рипіння не могло її стривожити. От скажімо шарудіння та скрегіт мишачих зубів її неодмінно б потривожили, а дерев’яний барометр – цілий він чи поламаний – зовсім її не цікавив. На думку Мурки, нічого незвичайного не відбувалося: подумаєш, скрипнув барометр. Звичайний собі барометр, звичайний ранок. Принаймні так вважала кішка. Проте кішка помилялася. Саме цей ранок був незвичайним.
Чому? Дуже просто. Був би цей ранок звичайним, то навіщо б це ми починали свою оповідь саме з нього? Я так вважаю. А як вважала кицька? Вона ніяк не вважала. Вона лежала в Юрчиковому ліжку і дрімала, нічого не випускаючи з уваги.
У квартирі панував спокій і порядок. Юрчик сопів уві сні, а Іннуся так само посвистувала. Чи навпаки. Обидва почувалися чудово й передивлялися свої дитячі сни.
Іннусі снилося, що її запрошено на щорічний бал принцес... Квіти, оплески, купа подарунків, захоплені вигуки та радісні обличчя. Дуже схоже на ті виставки, куди водив її дідусь, але значно більше простору і... принців.
Але що це: пошита немовби за останньою модою сукня раптом тане, розповзається на лахміття, шовкове клоччя паде до ніг, і дівчинка залишається в старій довгій – по п’яти – прабабусиній вишиваній сорочці. Голосній регіт збиває Іннусю з ніг, і вона чує невдоволений мамин голос:
– Я всю ніч шила тобі сукню, а тепер подивись, на кого ти схожа. Просто невдала калька якась, а не принцеса!
– Калька! Калька! – підхоплює Юрчик. – Лялька-Калька!..
Іннуська крутиться-вертиться на ліжку, але не просинається.
Юрчик теж спить неспокійно. Юрчикові сняться подвиги й вороги, незчисленні армії, віддані солдати, що йдуть у бій і перемагають, він у мундирі і тельняшці, як у діда, у нього поголена голова з довжелезним козацьким „оселедцем”, супротивник біжить... але чомусь шабля у хлопчика в руках дерев’яна, а замість щита з гербом – лише стара, побита пострілами мішень від дартса. Ах, шкода – до перемоги вже шапкою докинути!.. Ану ж вороги помітять, що Юрко – не ніякий не супергерой, а звичайнісінький хлопчак... Що ж робити? Тікати? Мчати вперед – і хай там що?
Юрчик застогнав уві сні, й кішка смикнула вухом. Потім все-таки підвелася і влаштувалася в хлопчика під боком. За кілька хвилин Юрко засопів рівніше, й кішка наче заспокоїлася. Але напівприкритими очима уважно обвела кімнату.
Кімната Іннусі та Юрчика була нормальною дитячою кімнатою, щедро завішаною афішами лялькового театру, котрим завідував дідусь, та плакатами українських зірок – особливо Руслани і „ВВ”. Та старими плакатами „Терирорії А”, які збирала ще мама. До того ж, кімната була завалена купою створених дідусем ляльок. Решта речей у кімнаті були звичайними: звичайні ліжка, звичайна книжкова шафа, звичайна люстра і звичайне вікно. Поряд із вікном – двері на балкон. Еге ж, у дитячій був власний балкон. Діти пишалися своїм балконом. Балкон та вікно поряд з ним були щільно запнуті шторами, аби ранкові сонячні промені не будили дітей. Словом, у дитячій усього вистачало потроху: і порядку, і безладу; і мотлоху, і речей напрочуд гарних.
Тато якось купив наклейки-зірочки, здатні світитися в темряві, й приклеїв їх на стелю в дитячій кімнаті. Зірочки-наклейки вдень поглинали сонячне світло, а вночі сяяли дивовижним сузір’ям. Якщо Іннусі та Юрчику спадало на думку трохи пофантазувати, вони легко могли уявити собі, що там, нагорі, над їхніми ліжечками, не низенька стеля дитячої кімнати, а бездонне чарівне небо. А тут, унизу, взагалі не дитяча кімната, а загадкова, дивна й чарівна країна, куди вони, діти, не насправді переселилися. Часом Інна ворожила по сузір’ю, і завжди все випадало гаразд. Часом Юрко мріяв про космічні подорожі, завжди довгі, важкі й ризиковані. Та зазвичай діти не звертали на своє сузір’я жодної уваги.
Ось і зараз не звертали – звісно, вони ж спали й бачили сни. І кішка не звертала на сузір’я уваги: вона сторожко оглядала кімнату. Тому ніхто не бачив, як сузір’я на стелі на мить засвітилося теплим неяскравим світлом – і згасло.

Понравилась статья? Поделись с друзьями!
Facebook Опубликовать в LiveJournal Tweet This


Оглавление   |  На верх

Підписатися на новини Бригинця






Відписатись | Активувати

Історія ОУН-УПА
Facebook
Twitter

Олександр Бригинець / Александр Бригинец

При повному або частковому передрукуванні,
посилання на Бригинец.com обов'язкове.

Прес-служба
o.br@ukr.net


© 2007-2017





Полезные новости