Розділ 3. Невідомий гість

Добавлено: 2007-10-19 14:06:52

Стукіт тривав.
Стукіт тривав і був такий гучний, що Іннуся і Юрчик аж підскакували. Був би він ще хоч трішки сильнішим, то не виключено, що барабанні перетинки просто не витримали б. Юрасик, ясна річ, лупав очима, а Іннуська…. Іннуська навіть такої критичної хвилини не могла дозволити собі беззмістовно гаяти час. Незважаючи на переляк, Інна метнулася до люстерка, поправила зачіску і провела пальчиками по губах. (Звісно, жодного ворона в дзеркалі вона не помітила.) І тільки після цього Іннуся, як і Юрко, повернулася до здивування та переляку.
Авжеж, Юрко сидів на ліжку і боявся, як і був – невмитий і нечесаний, а Іннуська боялася, давши собі ладу, як кожна порядна дівчинка.
Чого вони перелякалися, запитаєте ви? Чого б то дітям було так страшно у власній кімнаті? Адже вони зрозуміли, що розбудила їх не яєчня, в котру вони перетворюються, і не зсув континентів, і не бетонна плита, що впала одразу на тисячу кішок, а звичайнісінький стукіт у двері. Хіба що трохи загучний. То й що? Що такого дивного? Мало кому закортіло рано-вранці навідатись до вас у гості? Сантехніку, скажімо, чи електрику, газівнику чи пожежнику... Ще міг постукати Ігрек з паралельного. Нарешті друзі та знайомі. Так? До кожного додому можуть завітати гості. Чому тут дивуватися?
Нема чому. Якщо не зважати на те, що гість калатав у балконні двері.
Ну хто може постукати у двері балкону рано-вранці. У двері балкону, що знаходиться на тринадцятому поверсі шістнадцятиповерхового будинку?
Юрчик так перелякався й розгубився, що спершу заскочив був до шафи, потім хотів залізти під ліжко і, нарешті, твердо вирішив забратися під свого улюбленого стільчика. А Іннуська втупилась у дзеркало. Це її завжди заспокоювало – вона ж красунька. Але не цього разу. Цього разу дзеркало брехало!
Дзеркало показувало Іннуську розхристаною, з розкуйовдженим чубчиком, вуха стирчали, як собі знали, а губи розпухли після сну. Іннусьці все не подобалося: те, що її розбудили, те, що вона не встигла дати собі ладу, те, що стукіт тривав. Тато теж любив покликати Іннуську в найнезручніший час. Але стукав точно не батько, не сусіди і навіть не хтось із родичів: свої крізь балконні двері не ходять.
Іннуся відірвала погляд від дзеркала, щоб нарешті перезирнутися з Юрком.
Двері стороннім завжди відчиняли батьки, але вони поїхали сьогодні до бабусі і нічим не могли допомогти. Іннуся і Юрчик добре пам’ятали, що не можна не тільки відчиняти двері, але навіть підходити до них. Та погодьтеся: даючи свої накази, тато й мама мали на увазі вхідні двері і точно не припускали, що будь-хто, свій чи сторонній, здатен постукати до балконних дверей квартири, розташованої на тринадцятому поверсі.
У двері продовжували грюкати. У балконні двері, прикриті важкими шторами.
– Хто це? Хто це? Хто це? – вистукував зубами наляканий Юрась.
Іннуська знову повернулася до дзеркала.
„Може, це – закоханий вогнеборець? – думала вона. – У пожежних машин такі довгі драбини”.
Інна взялася мужньо причепурюватися. Навіть якщо це калатав у двері всього-на-всього закоханий пожежник, вона мусила мати чудовий вигляд! Так вона вважала.
– Жінка, – казала Іннусина мама, – має бути в гарній формі, щоб відбивати удари долі.
Інна з нею була цілком згодна.
– Хто це? – знов проклацав зубами Юрасик.
Іннуся знизала плечима.
Кішка, нарешті, поборола глобус і застрибнула вище – на книжкову шафу. На стукіт у балконні двері вона не звертала уваги – мала іншу важливу справу: старанно вмивалася. Звісно, у неї, на відміну від дітей, була можливість перевірити, хто там стукає на балконі: кватирка за шторою була відчинена. Однак кішка вважала, що це не її, а собача справа – зустрічати гостей.
Стукіт повторився. Та ні, він вже почетверився, поп’ятерився й пошестерився. Грюкіт став наполегливим, вимогливим, у ньому відчувалися нотки роздратування. У дитинстві Іннуська вчилась грати на піаніно. Їй доводилось стукати по клавішах, вивчаючи гамми у той час, коли інші діти гралися на вулиці. Вона прекрасно розуміла, як можна виразити свій настрій стуком.
Інна подумала, що заборони відчиняти двері на балкон вона не отримувала ні від тата, ні від мами. Відчиняти балконні двері тато не забороняв, а мамі й на думку б не спало забороняти подібні дурниці. Вона ніколи б не повірила, що будь-хто здатний знадвору постукати в балконні двері.
– Маячня маячна, – так сказала б мама Іннусі та Юрчику. Вона була дуже серйозна жінка і навіть показувала гостям не фотографії однокласників, а свою логарифмічну лінійку. Мама ніколи не займалася б дурницями, не читала дурниць і не думала про дурниці.
Юрко дивився на старшу сестру. Старша сестра дивилася в дзеркало. Її відображення мало вже досить пристойний вигляд. Чубчик прибраний, носик напудрений, а волосся розчесане й укладене. «Лінія губ має довершений вигляд, – нарешті вирішила вона. – Гаразд, можна спитати, хто там».

Понравилась статья? Поделись с друзьями!
Facebook Опубликовать в LiveJournal Tweet This


Оглавление   |  На верх

Підписатися на новини Бригинця






Відписатись | Активувати

Історія ОУН-УПА
Facebook
Twitter

Олександр Бригинець / Александр Бригинец

При повному або частковому передрукуванні,
посилання на Бригинец.com обов'язкове.

Прес-служба
o.br@ukr.net


© 2007-2015





Полезные новости