Розділ 4. Вгадай, хто там?

Добавлено: 2007-10-19 14:05:56

Юрко чекав, що скаже Іннуся. Вона ж таки вчилася у п’ятому класі й завжди була рішучою, а Юрчик лише у четвертому і був трішечки боягузом, особливо коли поруч не було мами.
Стукіт не припинявся.
Іннуська підійшла до штори, але відгорнути остерігалася. Втім, квіти в горщиках на підвіконні пахли нестривожено. Іннуська обережно поцікавилася:
– Хто там?
Тобто там. На балконі тринадцятого поверху. Хто там міг бути?
«Ось зараз я відкрию штору, – думала Інна, – а там просто пластиковий ланцюжок від горщика з квітами колотиться об поручні балкона. І нікого там нема».
– Хто там? – спитала Іннуся, почуваючи себе цілковитою дурепою.
Справді, кому могло навернутися в голову завітати на балкон на тринадцятому поверсі? Звісно, не вчителю математики, у котрого Іннуся брала додаткові уроки. Може, це була сусідка згори? З чотирнадцятого поверху? У сусідки частенько випадали з рук на їхній балкон речі, потім вона приходила, довго просила вибачення й забирала свої рушники, прищіпки або дуже не модні трусики.Може, цього разу сусідка впустила себе саму? Іннусьці стало цікаво.
– Хто там? – спитала вона й завмерла, чекаючи на відповідь.
Мурка презирливо сіпнула хвостом. Стукіт у балконні двері припинився.
Збігло кілька секунд, перш ніж Іннуська почула відповідь на своє питання. Якщо це можна було назвати відповіддю.
На балконі хтось закричав, як кричать динозаври у фільмах жахів. Хтось закричав, потім щось заклекотіло, далі почулися звуки, схожі на постріли, і нарешті пролунало щось схоже на виверження вулкану.
„Ого! – злякалася Іннуся. – Якщо наш гість всього-на-всього прочищає горлянку перед відповіддю, то що ж він мені відповість?”
Юрко вже був вибрався з-під стільчика – і тепер кинувся під ліжко. Поки він вмощувався, на балконі почалася стрілянина та залунали вибухи, ніби там відбувся короткий повітряний бій ( який іще бій може відбуватися на висоті тринадцятого поверху?) Потім настала тиша. Той, хто ревів та стріляв на балконі змовк, певно чекаючи відповіді. Іннуся не знала що й сказати, Юркові ніби заціпило, а кішка взагалі вважала цей гармидер не вартим уваги і забралася на кухню підкріпитися.
– Хто там? Хто там? Хто там? – відчайдушно, як Юрасик, заволала Іннуська. Вона настільки перелякалася, що не спромоглася на щось більше.
У відповідь з балкону донеслося дзюркотіння струмочків і переливи дзвоників. А потім хтось заграв на бандурі. Після цього почувся шум дощу, хоча дощу й сліду не було, і водночас щось схоже на щебет мільйона птахів. Проте пояснити, хто стукає в двері, ці звуки аж ніяк не могли. Все це було дивним і жахливим.
– Востаннє питаю, – досить твердо, зібравши останні сили, вимовила Інна.
У відповідь з балкона закумкали жаби. Нормально? Ніби жаби можуть опинитися на балконі тринадцятого поверху.
Іннуся чекала продовження. І дочекалася. На балконі закукурікав півень.
– Хто там? – втомлено поцікавилась Іннуся.
Півень продовжував кукурікати. Інна була впевнена, що на балконі в них насправді ніякого півня не було. А втім, як і водоспадів, землетрусів, жаб і космічних кораблів на їхньому балконі теж не водилося.
– Хто там? – спитала Іннуська.
Вона була терплячою, ніби варан. Бути старшою сестрою, та до того ще й старостою в класі, означало мати неймовірно довге терпіння.
Переливи стихли, кумкання також ущухло. На балконі зазвучала приємна музика. Іннуська – а ми пам’ятаємо, що колись вона вчилася грати на фортепіяно, зачудувалася – така приємна й незвичайна була ця музика.
Раптом музику перервав мишачий писк. Це був справжнісінький і дуже виразний мишачий писк – аж киця примчала з кухні. Невідомій істоті нарешті вдалося зацікавити кішку. А Іннусю – навпаки. Інна вирішила сама собі: «Викличу-но я міліцію».
Досі геть байдужа, кішка розвинула гарячкову діяльність. Мишачий писк, гучний та звучний, примушував її діяти, і діяти швидко. А раптом лелеки принесли на балкон якесь опасисте й безпорадне мишеня? Якогось Мікі Мауса... тому кішка була категорично проти того, щоб Іннуся викликала міліцію. Якщо приїде міліція, то беззахисне мишеня на балконі дістанеться міліції, а киця спіймає облизня. Облизнем не посмакуєш, це вам не справжня миша й навіть не шматок ковбаси.
Тож кішка, не гаючи часу, струснула з себе лінощі, так, що діти розпчихалися, і майнувши за штору, вистрибнула у кватирку. Еге ж.

Понравилась статья? Поделись с друзьями!
Facebook Опубликовать в LiveJournal Tweet This


Оглавление   |  На верх

Підписатися на новини Бригинця






Відписатись | Активувати

Історія ОУН-УПА
Facebook
Twitter

Олександр Бригинець / Александр Бригинец

При повному або частковому передрукуванні,
посилання на Бригинец.com обов'язкове.

Прес-служба
o.br@ukr.net


© 2007-2017





Полезные новости