Розділ 6. Здоровенькі були, я ваша тьотя!

Добавлено: 2007-10-19 14:04:58

– Та я ж тьотя Ліка, голуби мої, – закричав з балкону зовсім без акценту голос. – Та саме вас я й шукаю, голуби мої ріднесенькі! Здрастуйте! Голуби мої, я ваша тьотя, тьотя Ліка! Взагалі-то, усі мене називають Анжеліка. Але ваша вперта мама, певно ж, примушує вас говорити на мене тьотя Ліка. Я знаю, вона у вас така!
– Тьотя?
А рання гостя продовжувала говорити з балкону:
– Мама, напевно, показувала вам мої фотографії? Напевно, розповідала вам про мене? Авжеж?
Голуби, Іннуся та Юрчик, перезирнулися. Ні про яку тьотю Ліку, сестру їхньої мами, вони навіть не чули. Це в тата були сестри, адже він з родини із купою дітей. А мама була не з тих жінок, у яких може бути сестра. Принаймні мама жила й ніколи не згадувала про сестру, якщо така в неї була.
– Та послухайте, діти, – доводила тьотя з балкону, – я ваша тьотя! Одинадцять років тому, зовсім дитинкою, я вийшла заміж за казкового принца і одразу ж поїхала в його казкову країну. Усі ці роки я жила в його казковій країні. А ось зараз отримала від вас звісточку і приїхала погостювати день-другий.
– Звісточку? – розгубилася Іннуся. – Від нас?
Вона прямо спитала в скарлюченого Юрка:
– Ти посилав кому-небудь звісточку?
Юркові навіть не довелося морщити лоба, щоб згадати. Він знав, що він нікому жодної звісточки не надсилав. Він іще маленький.
– Голуби мої, – надривалася тьотя Ліка, – я привезла вам купу подарунків і воза казок, тож хочу, щоб мене впустили! Я приїхала в гості, а на балконі така холоднеча. Я привезла вам шістдесят валіз iз подарунками.
Юрчик давно вже зметикував, що під стільчиком йому робити нема чого. Еге ж, він давно вже зрозумів, що необхідно відкривати! Юрчик вискочив i хоробро ступнув уперед.
– Не зрозуміла! – сказала Іннуся, відштовхуючи Юрчика, котрий вже тягнувся до штори. Іннусі самій хотілося відкрити балкон. Іннуся сама прагнула відчинити двері любій тьоті з подарунками, тому вона міцною рукою взяла Юрка за комірець і твердим голосом спитала:
– Гаразд, припустімо, ми вам віримо. Чому ж ви тоді одразу нам не сказали, що ви наша тьотя? А свистіли, цвірінькали, стріляли, ухкали, гриміли, вибухали, кукурікали і кумекали?
– Голуби мої, – почувся схвильований голос із балкону, – адже ж я все-таки одинадцять років провела в іншій країні. Я тут у вас не з’являлась протягом одинадцяти років. Я просто забула, якою мовою тут у вас розмовляють. Чесне слово, голуби мої, я не хотіла вас лякати, я просто забула людську мову. Я намагалася поспілкуватися з вами на всеприродній. Чесне слово, голуби мої, я просто забула….
– Забула вона, – пробурчала Іннуся. Розмовляючи з тьотею, вона продовжувала вiдштовхувати Юрка від балкону.
– Голуби мої, відчинить, – просила з балкону тьотя. – Незабаром надійде мій багаж, і балкон може не витримати ваги подарунків!
Іннуся ще секунду повагалася: в її сім’ї ні про яку тьотю Ліку не згадували. Якщо інші тьоті Іннусі та Юрка – товста тьотя Ліза з Харкова, грубувата тьотя Наталка з Полтави чи навіть хитрюща тьотя Павлина з Одеси – постійно дзвонили, приїжджали та гостювали подовгу, то про тьотю Ліку ніхто ніколи не чув. Діти не мали анiнайменшого уявлення про тьотю Ліку, хоча Юрась, почувши про величезну кількість життєвих благ, котрі готувалась привнести ця незнайомка в їхнє життя, згодний був негайно її всиновити. Удочерити. Утьотити. Одним словом, визнати її близькою родичкою.
Між тим тьотя Ліка знов стукнула.
– Іннусько, Юрчику, – закричала вона, – негайно відкрийте, або я швиденько ображусь і просто полечу звідси! І ви не отримаєте від мене жодного подарунка із шістдесяти валізок, замовлених для вас. Голуби мої, якщо ви не відкриєте – я вилітаю геть разом з подарунками!
Тьоті, чи тій, хто видавала себе за тьотю набридло стояти під дверима, і в її голосі знов залунали перекоти грому, крик динозаврів, подих вулканів і зойки птахів.
– Або ви, сякі-такі діти, голуби мої, пускайте зараз же вашу тьотю додому, або я відлітаю назад до своєї казкової країни Анру.
Юрась скипів. «Заберу подарунки!» Нічого собі! Це так вплинуло на Юрка, що він натиснув на Іннусю. Як натиснув? А ось так – вагою, виразом обличчя та насупленими бровами.
Інна все ще вагалася.

Понравилась статья? Поделись с друзьями!
Facebook Опубликовать в LiveJournal Tweet This


Оглавление   |  На верх

Підписатися на новини Бригинця






Відписатись | Активувати

Історія ОУН-УПА
Facebook
Twitter

Олександр Бригинець / Александр Бригинец

При повному або частковому передрукуванні,
посилання на Бригинец.com обов'язкове.

Прес-служба
o.br@ukr.net


© 2007-2017





Полезные новости