Розділ 8. Тьотя дивується

Добавлено: 2007-10-19 14:02:30

Тьотя повернулась до дітей і, ледь ступивши кілька кроків, засміялась: Мурка скочила на літаючу шаль і почала влаштовуватись зручніше. Юркові теж закортіло.
– А можна мені? – поцікавився він у тьоті. Тьотя кивнула.
Юрчик заліз на літаючу шаль і влаштував кішці спуск. Киця з’їхала додолу. Юрко ні з ким не хотів ділити своє зручне місце на шалі-літаку.
Тьотя сміялась, оглядаючи дитячу. Усе, що в ній знаходилось: килими, меблі, посуд, ляльки – викликало в тьоті здивування й радість.
– Подивіться, – казала тьотя Ліка і торкнулася стола, а потім піаніно. – Це – дерево! А це – справжні квіти! – сказала тьотя Ліка, вказуючи на вазонки на підвіконні.
Тьоті Ліці подобалися справжні квіти. Це було помітно.
– Ах, подивіться! – захоплено показувала вона на квіти, звертаючись невідомо до кого. – А це килим, справжній килим! І акваріум! Ах, як чудово, акваріум!
Тьотя не тямилася від захвату.
Напевно, вона надто давно була в справжньому світі й не залишала своєї чарівної країни Анру.
– З вашим запрошенням, голуби мої, я ніби здійснила подорож у минуле, в древній світ.
Іннуська та Юрчик переглянулись. Вони не зрозуміли, про яке запрошення йде мова. Може, їх принцеса хоче кудись запросити?
– Чесне слово, – говорила ніжним голосом тьотя Ліка з маленькою короною на голові. – Як кумедно ви живете! У вас тут усе таке грубе! Таке неоковирне! Скло, дерево, меблі з деревної стружки… У нас в Анру давно немає таких речей. Який у вас усталений світ, чесне слово. Навіть страшно. Просто надзвичайно незмінний світ, – чомусь раптом із сумом вимовила тьотя Ліка. – І безліч справжніх зірок, – додала вона. – У вас такий міцний світ і в той же час тендітний, – тьотя Ліка всміхнулася. – А у нас в Анру такий крихкий і в той же час міцний.
– Як це? – спитала Іннуська.
– Та просто! Дивись: коефіцієнт квадратового кореня із триста двадцять п’ятого меридіану дорівнює логарифмічному катету діаметра поворотної осі галактики... – тьотя Ліка завважила, що Іннуська нічого не розуміє, і спробувала пояснити простіше: – Ну... сукупне біополе комбінованого соціуму... знов не так... Може, через принцип Дебрейля–Череватенка?.. А може, ці діти просто нетямущі?..
Тьотя Ліка розгубилась. Іннуська вже хотіла образитись: у цей момент принцеса Анжеліка дуже нагадувала її маму і логарифмічну лінійку, а це Іннусю насторожувало. Вона навіть насупилась, та враз угледіла Юрася, який широко розкритими очима нерозуміюче поглядав то на старшу сестру, то на тьотю Ліку.
– Чого витрішки продаєш? – гримнула на брата сердита Іннуська.
– Витрішки? Він продає витрішки?? – здивувалася тьотя Ліка. – Це щось їстівне? Чи може, це прикраси? Чи такі парфуми? А чи можна це купувати на сувеніри? О, я обов’язково привезу в Анру своїм знайомим хоча б по одній витрішці!
– Та ні, зовсім ні, витрішки не продаються, це лише так говорять! – загукала перелякана Інуська, а Юрчик розреготався. Він уявив собі тьотю Ліку, яка витріщається на, скажімо, звичайнісіньку земну кішку. Таку собi хатню Мурку. Мурка нервово смикнула хвостом і сховалася за шафу.
А Іннуська смикнула Юрка:
– Гей, заспокойся, який гедзь тебе вкусив? Анжеліка образиться й зникне. Разом із подарунками, – прошепотіла вона, а потім повернулася до тьоті Ліки й пояснила: – Це лише примовка така, витрішків насправді не буває.
– У вас можна говорити про те, чого насправді не буває?.. – замислилася тьоті Ліка. Іннуська потай зітхнула заспокоєно: здається, тьотя не образилася. – То це ж чудово, голуби мої! У вас можна говорити й не боятися, що сказане тут-таки й здійсниться!
– Тобто? – не втямила Іннуська. – Хіба це добре?
– Авжеж! – і далі раділа тьотя Ліка. – Я згадала! Я все згадала! У вас можна давати хльосту, купувати й продавати витрішки, правити козам роги, ловити облизня, позичати в Сірка очі – і Сіркові нічого не буде! Можна бити байдики – і вони не дадуть здачі! Все гаразд, все гаразд! Який чудовий світ!
Тьотя Ліка раділа так щиро, так стрибала кімнатою, так цілувала й обіймала і Юрчика, й Іннуську, і кішку, і квіти у вазонках, що радісні сонячні зайчики стрибали з нею наввипередки. І Іннуська стрибала. І Юрась стрибав і кричав:
– Ге-гей-йой! Я піймав смаленого вовка!
– А я вбралася в пір’я! – відповідала йому Іннуська.
– Гей, голуби мої, я вас штурханами нагодую! І потиличниками пригощу! І мокрим рядном вкрию, якщо не скажете, де зник мій багаж! – останнє, звiсно, стосувалося ворона-мажордома.
– Вантаж досі не прибув, – сухо доповів мажордом. Ймовірно, він був не в гуморі. Або не розумів жартів. У дзеркалі промайнув ворон-шериф. Утім, його ніхто не помітив.
– Що це таке? – докоряла тьотя Ліка невідомо кому. – Куди зник багаж?
Вона повернулася до дітей і спитала дещо засмученим тоном:
– Що ж ми будемо робити, голуби мої?
– Пити чай, – запропонувала гостинна Іннуська. Вона завжди пригощала гостей чаєм, печивом, цукерками, які ще не встиг з`їсти Юрко.
– То ви запрошуєте мене на чай? Це таке щастя, коли племінники запрошують тебе на чай, – тьотя Ліка навіть розгубилась.
– Запрошуємо! Запрошуємо! – загукали Іннуська та Юрасик.
Тьотя Ліка нагнулася, розстібнула діамантові застібки і струснула з ніг чобітки. І все одно лишилась стояти в повітрі, не торкаючись ногами підлоги. Невідомо звідкіля на крильцях метеликів прилетіли капці неймовірної краси, а віхтик із найніжніших пір’їн став обмітати підлогу під ногами тьоті. Тьотя взула пречудовi капці з метеликами. Зняті чобітки зненацька знялися вгору й приліпилися до стелі. Діти вкотре пороззявляли роти.
– Тьотю, – Іннуся посмикала гостю за рукав, як нещодавно Юрчик. – А у вас взуття завжди на стелю ставлять?
Іннуся вказала на чобітки.
– А де ж іще ставити взуття, голуби мої? – щиро здивувалась тьотя Ліка. – Де ж іще лишати взуття, як не на стелі біля входу, де вони нікому не заважають? Чи ви можете мені показати інше місце?
Юрчикові було байдуже. Іннуся не знайшла, що відповісти.
– То ви можете мені вказати більш зручне місце? – не вгавала тьотя Ліка. Вона не припиняла метушитися, заглядала за штори, торкала квіти, відсовувала стільці, дивилася під столом і навіть під книжковою шафою. – Ти покажеш мені таке місце? – питала тьотя Іннусю.
– Покажу, – твердо сказала Інна, котру нервували жіночі чоботи на стелі.
– Ні, я покажу! –Юрчик теж згадав, де вони роззуваються.
Він зістрибнув з летючої шалі, схопив тьотю за руку (Iннуська схопилася за iншу тьотi-лiкину руку) – й разом дiти потягли принцесу до вітальні. Тьотя йшла дуже обережно. Вона намагалась прошмигнути поміж меблями. Вона боялась зачепити щось рукою, вдаритись стегном чи забити коліно. Тьотя Ліка трималася напружено, і коли Іннуся зупинялася, вона завмирала в чудернацькій позі. Вона мало не втелющилася лобом у дзеркало, що неабияк наполохало ворона-шерифа. Він відчайдушно замахав крильми й відступив тільки тоді, коли діти повисли в тьоті на руках. Тьотя зупинилась за два міліметри від дзеркала. Діти знов не помітили в дзеркалі ворона, позаяк усю їхню увагу привертала принцеса. Вона йшла кімнатою так, ніби щойно навчилася ходити.
– Тьотю! – не витримала Іннуська. – Хіба ви вперше в житті ходите по кімнаті?
– А ви коли-небудь чули казку про принцесу на горошині? – тьотя нервово посміхнулася у відповідь. – Щиро кажучи, там, де я живу, умови комфортнішi, ніж у тієї принцеси. У нас немає всіх тих громіздких предметів, об котрі можна вдаритись, набити собі ґулю. Усього цього дерева, пластику, кутів. У казковій країні Анру зручно жити. Набити ґулю – надзвичайна подія державного рівня. А у вас тут усе таке дерев’яне, все таке скляне, все таке стале: дерев’яні карнизи, диванні подушки. Ви б так само почувалися в клітці з левами, тиграми чи дикими мавпами, як я почуваюся у вашій кімнаті.
Юрчик розплився в усмішці. Йому подобалось, що його меблі порівнюють з тиграми, левами й ведмедями. Юрко одразу відчув себе приборкувачем. Щоб обігнати тьотю Ліку, котра рухалась між речами повільно та обережно, він проліз попід столом і розчинив двері до передпокою.
– Ось, тьотю, де треба ставити взуття! Біля вхідних дверей! – закричав Юра.

Понравилась статья? Поделись с друзьями!
Facebook Опубликовать в LiveJournal Tweet This


Оглавление   |  На верх

Підписатися на новини Бригинця






Відписатись | Активувати

Історія ОУН-УПА
Facebook
Twitter

Олександр Бригинець / Александр Бригинец

При повному або частковому передрукуванні,
посилання на Бригинец.com обов'язкове.

Прес-служба
o.br@ukr.net


© 2007-2015





Полезные новости