Вечір протнутий тишею

Добавлено: 2007-09-17 17:40:14

пролог

поволі
потопаю
в площині тиші.

десь в грудях
зійшлися залізничні рейки
якими відчайдушно
несеться майбутнє.

коли хвиля тиші
остаточно накриє мене
майбутнє прогуркоче
над моєю головою
викинувши
геть з-під коліс
кілька літер
з мого
останнього слова

1.

грає „beatles”
абсолютна тиша

навіть не чути
як матає плівку „sanyo”
де на клавішах
вже замацані іншими
твої відбитки пальців

навіть не чути
як скрипить паркет
під твоїми ногами
котрі тут не ступали

навіть не чути
твоїх захоплених вигуків
з першими акордами пісень
де солює Гарісон
якого ще не відомо
чи слухаєш ти зараз

навіть не чути
як ти дзвониш у двері
від яких у мене немає ключів.

грає „beatles”
починаючи нового вечора
протнутого
абсолютною тишею.

2.

прогноз погоди
беззвучно мов риба
не завбачливо
передав мені
твоє вітання
крижану „pepsi”
шоколад заснаги
й авангард купальника

але як хочеться
щоб на своє розпечене тіло
ти натягнула
старого сірого светера
коли побачиш на телеекрані
наші сніги

3.

відстань між нами
раптом
стала довшою ніж
одна зупинка на таксі

відстань між нами
раптом
збільшилася на розгубленість
підчас
несподіваних телефонних розмов
густо посічених тишею

як буває сито
посічене дірочками

як буває куля
посічена насічками

як буває коли
все хочеш сказати
одним словом
якого не існує

4.

слово
що я мав сказати
вилилося через край

знов по краплині
збираю сили
пережити таке

5.

надривно
гудуть гвинти
дирижабля пам’яті

скидаю баласт
щоб втримати
безпечну висоту

з усім
можливим старанням
забуваю все
на що молився вчора

забуваю все
з чого складався
я сам

забуваю все
чого не було

але щось
неймовірно важке
притискує мого
жовтого дирижабля
до скляної поверхні
мертвої води
вічності
готуючи катастрофу

не встигну озирнутися
як сила тяжіння
до спогадів
перетворить дирижабль
на підводного човна

але ж вода
для риби
бодай за гороскопами

6.

занурююсь у себе
щоб перемішати
усе розкладене
по поличках

бо щось
змішавшись з чимось
сподіваюсь
створить тиск
потрібний
для вибуху

7.

вслухаючись
у твоє мовчання
що першою скрипкою
звучить
в оркестрі тиші і
впізнаю

я й досі впізнаю

може даремно

але ж
як переплутати
камінь і камінь
квітку і квітку
небо і небо
тишу і тишу

зрештою
не можу ж я
й справді
бути таким
як є

8.

хоч би як міцно
тебе обнімав
будь-який поїзд
навіть найповільніший
здригнеться
на стику між нами

чуєш
повною ходою
гуркоче життя

9.

відстань між нами
вимірюється не часом
і не простором

відстань між нами
вимірюється
моїм бажанням
бачити тебе щасливою
з іншим

таким
що не казатиме
ніби червоний вогник світлофора
не такий вже й червоний

таким
що склавши на кормі весла
невпинно
нестиметься далі й далі
в фарватері стрімкої ріки –

вода для риби
бодай за гороскопом

бачити тебе
щасливою з людиною
з якою я тебе
ніколи не зможу бачити

я –
ознака щастя
зрозумілого лише мені

я –
неначе примара
що існує лише здалеку

я –
хочу йти пішки
уздовж дороги
якою ти мчатимеш
на мотоциклі –монстрі

але
що більше ти віддаляєшся
то чіткіше розумію
що земля кругла
і отим
іншим
для тебе
можу бути тільки я

якщо ти
до мене
прийдеш з іншого боку

10.

коли
я помираю від голоду –
ти
їжа на моєму столі

коли
я замерзаю від холоду –
ти
вогнище на моєму привалі

коли
я потопаю в безодні –
ти
твердина під моїми ногами

коли
я у відчаї від невдач –
ти
удача на моєму шляху

коли
я уплутуюсь у битву –
ти
мій безвідмовний меч

коли
я не встигаю в погоні –
ти
мій прудконогий кінь

коли
я змушений тікати –
ти
прірви на шляху моїх переслідувачів

коли
я можу обійтися без тебе –
ти
лавина
що нависла

наді мною

11.

абсолютна тиша
мені
не вистачає слів
мені
не вистачає
маленьких слів
що їх називають
вигуками

таких собі вигуків
що зривалися
з твоїх вуст
у щасливі миті

не зараджує мені
навіть те
що мені з надлишком
вистачає
інших слів

не зараджує
бо вони однак
не можуть не можуть
врятувати цей звичний вечір
від підступного списа тиші
що знов ладнається
на вбивство

12.

рота не розтиснути
а сказати
треба так багато

і я натужуюся
наче поліжниця
яка бажає
щонайшвидше
виплеснути з водою
дитину

говорю
марно в стіну
в поржні вікна
в швидкі автівки
в ошелешені коханням парочки просто
в заткнені вуха

почуєш
навіть якщо
дуже впиратимешся
бо ти бездарна
в умінні нечути

13.

грає „beatles”
в „клубі самотніх сердець”
жодного
вільного стільця

юний офіціант
мовчки
на срібній таці
подає окремий столик –
накритий на двох
і в два келихи наливає вино

потім
наче чарівник
витягує з кишені
єдиний стілець

в „клубі самотніх сердець”
стільців завжди
вдвічі менше
ніж келихів

тут
завжди чекають
тут
завжди готові
до зустрічі
якої однак не буде

14.

ти щедро
подаруєш іншому
мої очі
мої губи
мої слова
мої думки

і не помічаючи підміни
будеш блукати
з ним
скверами
площами
клавішами бруківки
струнами вечора
подарованих мною

а я стоятиму
з простягнутим капелюхом
без очей і думок
без вулиць і музики
сподіваючись
на мідяк
твоїх спогадів

15.

тиша
буває
тишею надії і
тишею безвиході
тиша
буває
чорною і
червоною

чотирикутники двох кольорів
наче стовпи
у вікнах поїзда
миготять на колесі
рулетки

тиша
буває
чорною і
червоною
і ніхто не знає
що для нього краще

тому
я завжди
ставлю на „зерро”

звичайно
я можу програти
хоча здається
що я не можу
не програти

але передбачення
не мають жодного значення
коли крутиться чесне колесо
абсолютної тиші

16.

я не ховав
свого суму й розчарування
але усі говорили:
залиште
його в спокої
не лізьте
до нього в душу
хай
іде собі

дякую

але зірки
холодно нагадали мені
про вічність
і розрадили мене
хоча це
і не їх зірок
справа

17.

за цей вечір
чи не вдесяте
сходить і
сідає сонце

може
всоте
зиму змінює літо
наче насіння
якого я терпіти не можу
одна за одною
лускаю таємниці

ті їси йогурт і
розглядаєш мої мрії
кожну деталь яких
може бути
портакитована
в тисячу способів
з яких
ти вибираєш
свій

щасливо посміхаєшся і
говориш
неначе найбільшу таємницю
що німецький йогурт
краще
за американський чи індійський

грає „beatles”
і я повторюю знов і знов –
хай буде так
к є

18.

порожнеча –
вона така байдужа
навіть слів наших
не хоче слухати

порожнеча –
вона така жорстока
вона йде дорогою
не помічаючи
нас

порожнеча м
илується лише собою
наших очах

зрештою
що можна
вимагати від порожнечі
заповненої
такою тишею

19.

що буває з речами
які викидають –
вони падають і
лежать

що буває з речами
які залишають
щоб потім не повернутися –
вони чекають
вони вдивляються
в очі перехожих і
сподіваються

вони
позирають спершу
на годинника
а потім
на календар

у них
є мета і
вони вдячні
що їм подаровано
цього скарба

я
не маю
нічого

я навіть
не маю
за що
хоч комусь
дякувати

я просто впав і
лежу
відгородивши свою тишу
високим муром музики
сам собі
непотрібний

я безжалісно викинув
себе
з дирижабля пам’яті
поки грає
ця абсолютна тиша
„beatles”

20.

німе небо
гойдає
під моїми ногами
жовтого дирижабля
що безнадійно
втрачає
кожної миті
ще трохи висоти

його
ніщо не врятує
бо найважче в ньому –
він сам

а я без нього
наче птах
що може скласти крила
але тільки
коли сяде
на землю

епілог

поволі
потопаю
в площині тиші

десь
в точці
між моїми вухами
знаходяться траекторії гамору
якими все відчайдушніше
втікає
минуле

j.f.1994 – delhi-iatanbul

Понравилась статья? Поделись с друзьями!
Facebook Опубликовать в LiveJournal Tweet This


Оглавление   |  На верх

Підписатися на новини Бригинця






Відписатись | Активувати

Історія ОУН-УПА
Facebook
Twitter

Олександр Бригинець / Александр Бригинец

При повному або частковому передрукуванні,
посилання на Бригинец.com обов'язкове.

Прес-служба
o.br@ukr.net


© 2007-2020





Полезные новости